З п’яти років я навчаюся в англомовному середивищі. В Україні я закінчила не повних три класи школи у зв’язку з тим, що моя сім’я часто переїжджала. Писати українською я навчилася в переписках ВКонтакте, адже хотіла підтримувати з’язок з друзями в Україні.
Зв’язок з Україною для мене завжди був важливим, та одним із способів через який цей звʼязок залишається живим це — мова. Мова, яка століттями під загрозою та яка є у центрі сьогоднішньої війни росії проти України. Я впевнена, що зможу більш глибоко пізнати себе через проявлення українською. Адже у спогадах дитинства закарбовані візити до Києва та незрозумілий сором із за того, що я не знала як російською купити жетон на метро. Комплекс меншовартості та моментами заниженої самооцінки почався з мови.
На п’ятому році повномасштабного вторгнення, я також часто задаю собі питання, як краще чинити опір російській війні. Я завжди себе відносила до категорії людей, які діють, а не пишуть. Бачиш проблему, візьми та виріши. З таким підходом до суспільних проблем я формувалась у середовищі громадських діячів.
Коли розпочався Майдан мені було 19 – я навчалась в університеті на другому курсі та всю зиму 2013-2014 проходила на місцеві мітинги. Потім розвинулася історія регулярного волонтерства – допомога ветеранам АТО, закупівлі турнікетів, організація освітньо-культурних програм для української молоді та багато іншого про що розповім окремо. Але до чого це я? До того, що вперше за роки активної позиції діяча, мені захотілось спробувати ролі спостерігача-оповідача. Чи можна це вважати, як супротив війні – не знаю. Але це те, що наразі дуже потрібно мені самій.
Англійською я володію бездоганно, але як мова, вона для мене стала мовою певних обмежень. Для мене це мова роботи, формальності, та легковажності в якісь мірі – англійською легше забуваєш реалії України, адже практично у всіх контекстах, де я застосовую англійську, я далеко від війни. Це створює психологічну відстань в додаток вже існуючої фізичної дистанції.
Рефлексія українською повертає в реалії сьогодення. Я хочу бути тією людиною, що наближена до війни у своїй свідомості, адже саме війна, як ніщо інше нагадує нам, що означає бути Людиною. Це – моральний компас.