“Ось тут, ось в цьому будинку знімали дах аби опустити акулу в акваріум”, сказав мій вуйко Ігор, показуючи рукою на чотирьох поверховий австрійський будинок по закінчені вулиці Шевська на Площі Ринок.

“Йдіть йдіть, йдіть подивіться, у цьому ресторані акваріум на декілька поверхів.”

Не розуміючи, чи це гра слів чи справді українські підприємці прорвали дах, ми пішли глянути на ще один заклад у серці Львова. “Цікаво, а акула ще є?”, подумала я заходячи в 36По.

36 — це номер будинку, де колись мешкав австрійсько-польський офіцер Йосеф Понятовський (1763-1813). Він прославився в наступі Наполеона на Москву у 1812, приєднавшись до кампанії по своїй власній волі. Для Понятовського чи просто По, це був не перший досвід у війні проти Російської імперії. Будучи командиром королівської пішої гвардії першої Речі Посполитої, він ввів у перемогу польську армію над московитами у битві під Жилинцями.

У Львові По опинився у звʼязку із служінням у ще одній армії – Австрійській. З 1784 по 1785 він приїхав до столиці новоствореної Галичини із завданням згрупувати улан із місцевих поляків. Боротьба проти московитів зробила з польського принца¹ сучасного космополіта.

Тепер за колишньою адресою принца По, на його честь не тільки названий ресторан, а у закладі йому присвячена таємна сигарна кімната, декорована червоними оксамитовими стільцями — данина його служінню у Франції. Мимо кімнати, є цілий червоний поверх з балкону якого вуличні і не вуличні музиканти дають концерти прохожим.

Склалось враження, що власник ресторану намагався зберегти історію та водночас вразити відвідувачів дизайном інтерʼєру, обʼєднуючи стилі, епохи, та міста в одному просторі. Чорно-сіра геометрична плитка при вході та декоративні металеві труби, що місцями схожі на павуків. нагадили лобі репліки ню-йоркських готелів 20х у стилі арт деко. Третій поверх – джунглі зі справжніми рослинами, телепортували у кавʼярню на вулиці Блес (rue Blaes) в Брюсселі та водночас в корпус соціальних наук мого колишнього університету.

Ну і звісно же акваріум.

У 2018-му, коли ми з батьком були в Японії, ми натрапили на 5-ти метровий вуличний аква-дисплей в районі Гінза у Токіо. Різноманіття риби та розмір перегукнулися. Можливо це ще одна така дивна данина — таке собі підсвідоме відображення шляхетності та різноманітності колишнього мешканця.

Ми обрали тихеньку, але простору терасу з видом на ратушу. Щойно прошепотіла моя тітка Люся, що хочеться знаходитися подальше від людей, їх чудом стало менше. За склянкою мінералки із солпадеїном моя тітка згадувала старих друзів, які тільки учора заходили у гості до її колишнього чоловіка. Тьотя Люся не була у Львові з 1989 року, не дивлячись на те, що живе зовсім поруч. Над ратушею, ледь непомітно за туманом, зійшов місяць. Ми оконулися в минуле, нахихикавшись про все.

“Чому завжди так добре разом, але так мало?”, дивлячись на вечірнє місто запитала Світалана.

“Як казав Поплавський, на повільні танці у нас немає часу”, у відповідь впевнено сказав Ігор.

Ми вирушили в сторону машини, тримаючись одне одного серед гамору вулиць. На Шевській шоу бари, а за кутом в Домініканському соборі служба за Перемогу. В соборі більше людей чим в шоубарах, але менше чим на меморіальні інсталяції присвяченої полеглим воїнам Російсько-Українській війні похованим у Львові, що відсвічується у формі тризуба навпроти.

Ми провели Ігора, Люсю та Лілю, взявши на винос сто грам пʼяної вишні. Під Оперним лунала пісня про маму Скрябіна присвячена усім матерям полеглих воїнів. Я згадала, що не дивлячись на чотириповерховий акваріум, маленька акула плавала в контейнері , лише втричі більшому за неї.

Львів, 20 вересня 2026 р.

1. Понятовський був не звичайним військовим, а племінником короля Польщі з хорошим розумінням Польської військової традиції. ↩︎

Джерело історії Йосифа Понятовського: https://kuriergalicyjski.com/lwowskie-lata-ks-jozefa-poniatowskiego/